Петльові діуретики та їхній ризик для слуху
Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі «The Anatomical Record», петльові діуретики, такі як фуросемід та буметанід, використовуються для лікування гіпертонії та серцевих захворювань. Хоча їхні ототоксичні ефекти зазвичай тимчасові, у поєднанні з аміноглікозидними антибіотиками вони можуть спричинити незворотні пошкодження.
Дослідження, опубліковане в Американському журналі аудіології, показує, що ці препарати змінюють іонний склад ендолімфи, рідини внутрішнього вуха, викликаючи дисбаланс, який впливає як на слух, так і на рівновагу. Деякі пацієнти відчувають шум у вухах та запаморочення невдовзі після початку лікування.
Поєднання діуретиків та хіміотерапевтичних препаратів ще більше підвищує ризик, створюючи проблеми для онкологічних пацієнтів, яким також потрібне введення рідини.
Поширені протизапальні та знеболювальні препарати
Згідно з даними Schacht et al. (2012), аспірин, також відомий як ацетилсаліцилова кислота, та інші саліцилати можуть спричиняти шум у вухах та тимчасову втрату слуху. Хоча в більшості випадків симптоми зникають після припинення прийому препарату, ризик значно зростає при застосуванні високих доз.
Відповідно, дослідження, опубліковане в Cold Spring Harbor Perspectives in Medicine, повідомляє, що ацетамінофен та інші неопіоїдні знеболювальні також пов’язані з підвищеним ризиком проблем зі слухом, особливо при тривалому використанні.
Ці препарати загалом вважаються безпечними, але дані свідчать про те, що тривале застосування, особливо в поєднанні з іншими ліками, збільшує ймовірність ускладнень зі слухом.
Спеціальні протималярійні препарати та антибіотики
Такі ліки, як хлорохін та хінін, що традиційно використовувалися для лікування малярії, можуть викликати шум у вухах, запаморочення та втрату слуху. Точний механізм все ще досліджується, але, схоже, він пов’язаний з пошкодженням слухового нерва.
Крім того, антибіотики, такі як ванкоміцин, особливо при застосуванні з аміноглікозидами, підвищують ризик ототоксичності. Цей комбінований ефект становить значний ризик при стаціонарному лікуванні.
Хоча ці препарати врятували мільйони життів, їхній ототоксичний потенціал вимагає ретельного моніторингу у пацієнтів групи ризику.
